Філософія щастя фармацевта-провізора
Не так часто нам зустрічаються люди, яким пощастило одразу знайти своє місце в житті. Комусь доводиться спробувати себе у декількох професіях, комусь просто не вдається з першого разу стати саме на ту стежину, яка приведе до омріяної професії, а хтось не знаходить тієї стежини взагалі. Але буває й так, що в дитинстві плекаєш мрію про одне, а доля ставить свої умови, і виявляється, що твоє місце там, де сам ніколи й не подумав би. Саме так відбулося і в житті завідуючої аптекою №74 КП “Фармація” Надії Федірко, яка просто послухалася маминої поради, закрила очі на одну свою мрію і втілила в життя іншу — знайшла роботу, яка приносить їй задоволення, дає відчуття того, що вона на своєму місці і все робить правильно, адже вона допомагає людям берегти їх здоров'я.
Народилася Надія Григорівна у селі Вернигородок Козятинського району Вінницької області. Маленькою Надійка була дуже допитливою, рано навчилася читати і книги стали її першим захопленням, яке вона зберегла на все життя. Родина жила на околиці, і маленька Надя щотижня тягнула додому величезну купу книжок із сільської бібліотеки, яка розташовувалася у центрі Вернигородка у приміщенні сільського будинку культури. Читала все і, як то кажуть, запоєм: у ранньому дитинстві — казки, дитячу літературу, класику, потім — фантастику, а коли подорослішала — захопилася філософією: Ніцше, Шопенгауер, ідеї про те, хто ми та куди йдемо...
Після сільської восьмирічки Надія продовжила навчання у середній школі райцентру. Обрала найсильнішу школу в Козятині: вона на той час мала найбільш потужний педагогічний колектив,славилася тим, що давала надзвичайно сильні знання. І у 1970 році Надя стала першою золотою медалісткою зі свого рідного села Вернигородок.
“В ранній юності я мріяла стати журналістом. Але мама спустила мене на землю, сказавши: “Ну який з тебе журналіст? Тебе за мікрофоном видно не буде. А в аптеці матимеш білий халат, будеш людям допомагати”. Я особливого опору не чинила, а коли вступила — мені сподобалося”, — пригадує свої юнацькі мрії Надія Григорівна. Тож вступати поїхала у Львівський медінститут на фармацевтичний факультет. Як медалістка, складала лише один іспит, — тоді це була фізика, яку вона склала на відмінно.
І вже під час навчання Надія переконалася, що зробила правильний вибір. Львівський медичний інститут має давні традиції і лікувальної справи, і фармацевтичної. Там і тоді була, і дотепер є потужна база, сильні педагоги, своя кафедра фармакогнозії, кафедра технології ліків, новітнє обладнання, справжній город, де студенти вирощують лікарські рослини. Тож навчатися було дуже цікаво.
“А які захопливі у нас були практики! Ми їздили на виробничі практики у Грузію, в місто Кобулеті. Працювали у теплицях, де вирощували цілі городи лікарських рослин, ходили в гори, збирали гербарії. Це була справжня практика, яка давала міцні знання, а за рахунок того, що все це відбувалося у невимушеній атмосфері, серед навколишньої природної краси, матеріал запам'ятовувався легко і назавжди”, — ділиться спогадами Н.Г.Федірко.
Та й технологічна практика виявилася надзвичайно захопливою — Надія з однокурсниками її проходили у Львові, працювали у виробничих аптеках, де могли на практиці застосовувати свої знання. Переддипломна практика охоплювала все: фабричне виробництво, аналітичний курс, фармхімію, лабораторію і роботу безпосередньо в аптеці. Це був такий “курс молодого бійця”, що коли Надія прийшла на практику в аптеку, завідуюча, дивлячись на знання та навички молодого спеціаліста, сказала, що готова одразу ж прийняти її на роботу. Адже вже тоді вона б справилася з роботою на будь-якій посаді: хоч аналітика, хоч провізора, хоч дефектара, хоч асистента. Під час практики Надії довірили асистувати, і аналітик, який за нею перевіряв виготовлені в умовах аптеки ліки, жодного разу не виявив похибок.
Після інституту у 1975 році Надія Григорівна отримала диплом “з відзнакою” і направлення на роботу до аптекоуправління по м.Київ і Київській області. Тоді зі Львова до столиці приїхало за направленням 26 випускників фармацевтичного факультету. Н.Г.Федірко потрапила до аптеки №6 по вулиці Жадановського (тепер Жилянська), де працювала провізором. Згодом відбулася реорганізація, і цю аптеку приєднали до обласного аптекоуправління та перейменували у аптеку №235. Там Надія Григорівна працювала до 1997 року: спершу провізором, потім протягом 13 років — провізором-аналітиком, а в 1996 році відбулася приватизація цієї аптеки, вона збанкрутувала, і Н.Г.Федірко перейшла в аптеку, яка тоді вона мала номер №174. Працювала там аналітиком, потім заступником заввідділу, заступником завідуючої.
Коли в лютому 1997 року Н.Г.Федірко прийшла у аптеку №174, цей заклад був окремим комунальним підприємством. На той час аптека №174 була єдина на весь мікрорайон, не мала конкурентів від слова зовсім. У торговому залі працювало 7 кас, товар замовляли не лише аптечній базі, але й користувалися послугами 22 постачальників, відвідувачів було дуже багато, і за рахунок цього заклад мав чималий прибуток. Сьогодні ж на невеликій території довкола Консультативно-діагностичного центру Оболонського району Києва працює близько десяти аптечних закладів, але аптеку №74 Комунального підприємства “Фармація”, яку з 2003 року очолює Н.Г.Федірко, знають і люблять жителі мікрорайону, оскільки довіряють фахівцям, які тут працюють.
Знання, отримані у Львівському інституті, стали запорукою успіху Надії Григорівни не лише як провізора, але й як керівника аптеки. “Сьогодні навантаження в аптеці вимагає від провізорів та фармацевтів багато знань. Бо якщо ти десь хоч трохи “плаваєш”, цю роботу ти не потягнеш, а вчити тебе ніхто не буде — просто за браком часу. Ми маємо не лише відпускати ліки за рецептами лікарів, але й надавати консультації нашим відвідувачам, допомагати порадами, — все це складові фармацевтичної опіки, яка є нашим головним постулатом у роботі, — підкреслює Надія Григорівна. — Для людини, яка хоче працювати, не може бути ніяких проблему роботі. Будь-яку проблему можна вирішити, якщо попередньо її осмислити. Важко може бути тільки тоді, коли немає підтримки з боку колективу і керівництва, але мені з цим завжди щастило: я цю підтримку завжди відчувала”.
При цьому не можна сказати ,що працювати в аптеці сьогодні стало складніше, ніж 10-20 років тому. “Раніше ми працювали з дерев'яними рахівницями, потім з'явилися калькулятори, тепер працюємо з комп'ютерами і різними програмами, які полегшують роботу з надзвичайно об'ємним переліком аптечної номенклатури. Але за бажання людина може всього навчитися”, — зазначає Надія Григорівна. Втім, робота з людьми часом вимагає сталевих нервів, і дуже важко буває не брати проблеми в роботі близько до серця. Всяке буває. І тоді Надія Григорівна переживає, переймається, носить в собі це хвилювання, поки не знайде оптимальне вирішення проблеми. “То в тебе комплекс відмінниці, що ти все стараєшся зробити якнайкраще”, — жартома чи серйозно кажуть колишні одногрупники Н.Г.Федірко. “А по-іншому я не можу, бо ми несемо відповідальність за здоров'я людей”, — переконана Надія Григорівна.
“Наша аптека працює за багатьма державними та муніципальними програмами, — тут теж потрібно багато уваги приділяти пацієнтам, надавати роз'яснення щодо цін, доплати за лікарські засоби, зокрема, що стосується програми “Доступні ліки”, — ділиться досвідом Н.Г.Федірко. — Іноді, звісно, виникають непорозуміння: трапляється, що людина приходить з неправильно оформленим рецептом, або лікарського засобу саме в цей момент немає в аптеці. Я намагаюся всі конфліктні ситуації погасити ще до того, як людина почне відверто висловлювати своє невдоволення”. Та й колектив аптеки — це надзвичайно досвідчені фахівці, люди своєї справи, з якими Надія Григорівна працює вже десятки років, — вони завжди намагаються допомогти відвідувачам отримати те, за чим вони звернулися. “Спілкуємося з пацієнтами, з лікарями, щоб знайти можливість допомогти кожному. Іноді буває, що треба і до головного лікаря звернутися — ми з ним на постійному зв'язку. Можу сказати, що мені пощастило працювати з однодумцями, адже для нас головне — допомога людям”, — наголошує завідувач аптеки №74.
За понад 40 років роботи в аптечній справі у Надії Григорівни зібрався чималий доробок нагород та почесних відзнак — у її кабінеті вони займають цілу стіну. Найбільше цінує завідувач аптеки №74 Диплом VIII щорічного конкурсу професіоналів фармацевтичної галузі України “Панацея”, який колектив аптеки отримав у 2007 році в номінації “Аптека року”. І ніколи у Надії Григорівни не виникало бажання змінити місце роботи — навіть на вищу посаду, більшу зарплату. “Я вважаю, що кожна людина повинна працювати на своєму місці”, — така її життєва філософія, і напевно, слідування своїм власним переконанням, дотримання цієї філософії робить Н.Г.Федірко не лише відмінним спеціалістом, але й — щасливою людиною, адже, якщо вірити першому українському філософу Григорію Сковороді, саме дотримання ідеї сродної праці, тобто тієї , яка людині до душі, — робить її щасливою.
Професія фармацевта для Надії Григорівни цікава усім: роботою з людьми, з лікарями, з лікарськими засобами. Вона постійно відстежує новинки на ринку ліків, регулярно знайомиться з нововведеннями у законодавстві, читає професійну періодику, аби бути в курсі всього, чим живе фармацевтичний ринок столиці і держави. А робота завідувача аптеки вимагає вміння порозумітися з людьми: з колективом аптеки, з тими, хто працює в аптечних пунктах, з відвідувачами, з лікарями. І Надія Григорівна знаходить свій підхід до кожного, намагаючись не лише добре робити свою роботу, але й допомогти лікарям в їх нелегкій справі — підтримувати здоров'я киян, а самим киянам — бути здоровими.
Все ж робота в нашому житті забирає чи не найбільше часу. Не помічаєш, коли встигли вирости діти, з'явилися внуки, коли й вони стали дорослими. Але при правильному розподілі часу та пріоритетів, в кожної людини все буде гаразд у всіх сферах її життя. У Надії Григорівни вже дорослі діти, тішать успіхами внуки. Донька Валя за спеціальністю інженер-технолог, займається франчайзингом. Син Тарас став академіком у неповні 37 років, викладає юриспруденцію в Національному університеті ім.Т.Г.Шевченка. Тішать бабусю і дідуся вже майже дорослий внук Богдан, який закінчує цього року школу, і маленька внучка Єва.
А натхнення до щоденної та кропіткої праці Надія Григорівна черпає у книгах та театрі. Найбільше до душі — балет “Лебедине озеро”. В літературі справжню насолоду дають детективні романи, які захоплюють динамічним та заплутаним сюжетом. Іноді знаходить розраду у в'язанні і вишивці — вся родина має вишиті хрестиком сорочки, створені турботливими руками Надії Григорівни. А от подорожувати Надія Григорівна любить більше по Україні: “У нас дуже гарна природа, вона дає сили і натхнення. За кордоном, хай як там гарно та цікаво, — я там нудьгую, відчуваю, що мене відірвали від рідної землі”. Тож правду кажуть, що кожна людина велика на своєму місці. І справжнє щастя — це місце знайти.