logo

Найближча аптека:Аптека №31, Київ, просп. Науки, 4

Гаряча лінія 044 407-90-90

Філософія щастя фармацевта-провізора

Не так часто нам зустрічаються люди, яким пощастило одразу знайти своє місце в житті. Комусь доводиться спробувати себе у декількох професіях, комусь просто не вдається з першого разу стати саме на ту стежину, яка приведе до омріяної професії, а хтось не знаходить тієї стежини взагалі. Але буває й так, що в дитинстві плекаєш мрію про одне, а доля ставить свої умови, і виявляється, що твоє місце там, де сам ніколи й не подумав би. Саме так відбулося і в житті завідуючої аптекою №74 КП “Фармація” Надії Федірко, яка просто послухалася маминої поради, закрила очі на одну свою мрію і втілила в життя іншу — знайшла роботу, яка приносить їй задоволення, дає відчуття того, що вона на своєму місці і все робить правильно, адже вона допомагає людям берегти їх здоров'я.


Народилася Надія Григорівна у селі Вернигородок Козятинського району Вінницької області. Маленькою Надійка була дуже допитливою, рано навчилася читати і книги стали її першим захопленням, яке вона зберегла на все життя. Родина жила на околиці, і маленька Надя щотижня тягнула додому величезну купу книжок із сільської бібліотеки, яка розташовувалася у центрі Вернигородка у приміщенні сільського будинку культури. Читала все і, як то кажуть, запоєм: у ранньому дитинстві — казки, дитячу літературу, класику, потім — фантастику, а коли подорослішала — захопилася філософією: Ніцше, Шопенгауер, ідеї про те, хто ми та куди йдемо...

Після сільської восьмирічки Надія продовжила навчання у середній школі райцентру. Обрала найсильнішу школу в Козятині: вона на той час мала найбільш потужний педагогічний колектив,славилася тим, що давала надзвичайно сильні знання. І у 1970 році Надя стала першою золотою медалісткою зі свого рідного села Вернигородок.

В ранній юності я мріяла стати журналістом. Але мама спустила мене на землю, сказавши: “Ну який з тебе журналіст? Тебе за мікрофоном видно не буде. А в аптеці матимеш білий халат, будеш людям допомагати”. Я особливого опору не чинила, а коли вступила — мені сподобалося”, — пригадує свої юнацькі мрії Надія Григорівна. Тож вступати поїхала у Львівський медінститут на фармацевтичний факультет. Як медалістка, складала лише один іспит, — тоді це була фізика, яку вона склала на відмінно.

І вже під час навчання Надія переконалася, що зробила правильний вибір. Львівський медичний інститут має давні традиції і лікувальної справи, і фармацевтичної. Там і тоді була, і дотепер є потужна база, сильні педагоги, своя кафедра фармакогнозії, кафедра технології ліків, новітнє обладнання, справжній город, де студенти вирощують лікарські рослини. Тож навчатися було дуже цікаво.

А які захопливі у нас були практики! Ми їздили на виробничі практики у Грузію, в місто Кобулеті. Працювали у теплицях, де вирощували цілі городи лікарських рослин, ходили в гори, збирали гербарії. Це була справжня практика, яка давала міцні знання, а за рахунок того, що все це відбувалося у невимушеній атмосфері, серед навколишньої природної краси, матеріал запам'ятовувався легко і назавжди”, — ділиться спогадами Н.Г.Федірко.

Та й технологічна практика виявилася надзвичайно захопливою — Надія з однокурсниками її проходили у Львові, працювали у виробничих аптеках, де могли на практиці застосовувати свої знання. Переддипломна практика охоплювала все: фабричне виробництво, аналітичний курс, фармхімію, лабораторію і роботу безпосередньо в аптеці. Це був такий “курс молодого бійця”, що коли Надія прийшла на практику в аптеку, завідуюча, дивлячись на знання та навички молодого спеціаліста, сказала, що готова одразу ж прийняти її на роботу. Адже вже тоді вона б справилася з роботою на будь-якій посаді: хоч аналітика, хоч провізора, хоч дефектара, хоч асистента. Під час практики Надії довірили асистувати, і аналітик, який за нею перевіряв виготовлені в умовах аптеки ліки, жодного разу не виявив похибок.


Після інституту у 1975 році Надія Григорівна отримала диплом “з відзнакою” і направлення на роботу до аптекоуправління по м.Київ і Київській області. Тоді зі Львова до столиці приїхало за направленням 26 випускників фармацевтичного факультету. Н.Г.Федірко потрапила до аптеки №6 по вулиці Жадановського (тепер Жилянська), де працювала провізором. Згодом відбулася реорганізація, і цю аптеку приєднали до обласного аптекоуправління та перейменували у аптеку №235. Там Надія Григорівна працювала до 1997 року: спершу провізором, потім протягом 13 років — провізором-аналітиком, а в 1996 році відбулася приватизація цієї аптеки, вона збанкрутувала, і Н.Г.Федірко перейшла в аптеку, яка тоді вона мала номер №174. Працювала там аналітиком, потім заступником заввідділу, заступником завідуючої.

Коли в лютому 1997 року Н.Г.Федірко прийшла у аптеку №174, цей заклад був окремим комунальним підприємством. На той час аптека №174 була єдина на весь мікрорайон, не мала конкурентів від слова зовсім. У торговому залі працювало 7 кас, товар замовляли не лише аптечній базі, але й користувалися послугами 22 постачальників, відвідувачів було дуже багато, і за рахунок цього заклад мав чималий прибуток. Сьогодні ж на невеликій території довкола Консультативно-діагностичного центру Оболонського району Києва працює близько десяти аптечних закладів, але аптеку №74 Комунального підприємства “Фармація”, яку з 2003 року очолює Н.Г.Федірко, знають і люблять жителі мікрорайону, оскільки довіряють фахівцям, які тут працюють.

Знання, отримані у Львівському інституті, стали запорукою успіху Надії Григорівни не лише як провізора, але й як керівника аптеки. “Сьогодні навантаження в аптеці вимагає від провізорів та фармацевтів багато знань. Бо якщо ти десь хоч трохи “плаваєш”, цю роботу ти не потягнеш, а вчити тебе ніхто не буде — просто за браком часу. Ми маємо не лише відпускати ліки за рецептами лікарів, але й надавати консультації нашим відвідувачам, допомагати порадами, — все це складові фармацевтичної опіки, яка є нашим головним постулатом у роботі, — підкреслює Надія Григорівна. — Для людини, яка хоче працювати, не може бути ніяких проблему роботі.  Будь-яку проблему можна вирішити, якщо попередньо її осмислити. Важко може бути тільки тоді, коли немає підтримки з боку колективу і керівництва, але мені з цим завжди щастило: я цю підтримку завжди відчувала”.

При цьому не можна сказати ,що працювати в аптеці сьогодні стало складніше, ніж 10-20 років тому. “Раніше ми працювали з дерев'яними рахівницями, потім з'явилися калькулятори, тепер працюємо з комп'ютерами і різними програмами, які полегшують роботу з надзвичайно об'ємним переліком аптечної номенклатури. Але за бажання людина може всього навчитися”, зазначає Надія Григорівна. Втім, робота з людьми часом вимагає сталевих нервів, і дуже важко буває не брати проблеми в роботі близько до серця. Всяке буває. І тоді Надія Григорівна переживає, переймається, носить в собі це хвилювання, поки не знайде оптимальне вирішення проблеми. “То в тебе комплекс відмінниці, що ти все стараєшся зробити якнайкраще”,жартома чи серйозно кажуть колишні одногрупники Н.Г.Федірко. “А по-іншому я не можу, бо ми несемо відповідальність за здоров'я людей”, переконана Надія Григорівна.

Наша аптека працює за багатьма державними та муніципальними програмами, тут теж потрібно багато уваги приділяти пацієнтам, надавати роз'яснення щодо цін, доплати за лікарські засоби, зокрема, що стосується програми “Доступні ліки”, ділиться досвідом Н.Г.Федірко. Іноді, звісно, виникають непорозуміння: трапляється, що людина приходить з неправильно оформленим рецептом, або лікарського засобу саме в цей момент немає в аптеці. Я намагаюся всі конфліктні ситуації погасити ще до того, як людина почне відверто висловлювати своє невдоволення”. Та й колектив аптеки — це надзвичайно досвідчені фахівці, люди своєї справи, з якими Надія Григорівна працює вже десятки років, — вони завжди намагаються допомогти відвідувачам отримати те, за чим вони звернулися. “Спілкуємося з пацієнтами, з лікарями, щоб знайти можливість допомогти кожному. Іноді буває, що треба і до головного лікаря звернутися — ми з ним на постійному зв'язку. Можу сказати, що мені пощастило працювати з однодумцями, адже для нас головне — допомога людям”, наголошує завідувач аптеки №74.

За понад 40 років роботи в аптечній справі у Надії Григорівни зібрався чималий доробок нагород та почесних відзнак у її кабінеті вони займають цілу стіну. Найбільше цінує завідувач аптеки №74 Диплом VIII щорічного конкурсу професіоналів фармацевтичної галузі України “Панацея”, який колектив аптеки отримав у 2007 році в номінації “Аптека року”. І ніколи у Надії Григорівни не виникало бажання змінити місце роботи — навіть на вищу посаду, більшу зарплату. “Я вважаю, що кожна людина повинна працювати на своєму місці”, така її життєва філософія, і напевно, слідування своїм власним переконанням, дотримання цієї філософії робить Н.Г.Федірко не лише відмінним спеціалістом, але й — щасливою людиною, адже, якщо вірити першому українському філософу Григорію Сковороді, саме дотримання ідеї сродної праці, тобто тієї , яка людині до душі, робить її щасливою.

Професія фармацевта для Надії Григорівни цікава усім: роботою з людьми, з лікарями, з лікарськими засобами. Вона постійно відстежує новинки на ринку ліків, регулярно знайомиться з нововведеннями у законодавстві, читає професійну періодику, аби бути в курсі всього, чим живе фармацевтичний ринок столиці і держави. А робота завідувача аптеки вимагає вміння порозумітися з людьми: з колективом аптеки, з тими, хто працює в аптечних пунктах, з відвідувачами, з лікарями. І Надія Григорівна знаходить свій підхід до кожного, намагаючись не лише добре робити свою роботу, але й допомогти лікарям в їх нелегкій справі — підтримувати здоров'я киян, а самим киянам — бути здоровими.

Все ж робота в нашому житті забирає чи не найбільше часу. Не помічаєш, коли встигли вирости діти, з'явилися внуки, коли й вони стали дорослими. Але при правильному розподілі часу та пріоритетів, в кожної людини все буде гаразд у всіх сферах її життя. У Надії Григорівни вже дорослі діти, тішать успіхами внуки. Донька Валя за спеціальністю інженер-технолог, займається франчайзингом. Син Тарас став академіком у неповні 37 років, викладає юриспруденцію в Національному університеті ім.Т.Г.Шевченка. Тішать бабусю і дідуся вже майже дорослий внук Богдан, який закінчує цього року школу, і маленька внучка Єва.

А натхнення до щоденної та кропіткої праці Надія Григорівна черпає у книгах та театрі. Найбільше до душі — балет “Лебедине озеро”. В літературі справжню насолоду дають детективні романи, які захоплюють динамічним та заплутаним сюжетом. Іноді знаходить розраду у в'язанні і вишивці — вся родина має вишиті хрестиком сорочки, створені турботливими руками Надії Григорівни. А от подорожувати Надія Григорівна любить більше по Україні: “У нас дуже гарна природа, вона дає сили і натхнення. За кордоном, хай як там гарно та цікаво, я там нудьгую, відчуваю, що мене відірвали від рідної землі”. Тож правду кажуть, що кожна людина велика на своєму місці. І справжнє щастя — це місце знайти.